Після повномасштабного вторгнення життя українських сімей кардинально змінилось. Дорослі з дітьми втратили відчуття безпеки. Щодня зʼявляються питання, як правильно говорити з дітьми про війну? Де віднайти сили, щоб справитись зі стресом та продовжувати піклуватись про дітей, аби вони на собі не відчували тиск та гнів? Як батькам подбати про свій емоційний стан та стан дітей? Відповіді на ці питання Parimatch Foundation продовжує шукати в межах програми Mental Health разом з психологами та волонтерами проєкту «Підтримай дитину».
Костенко Тетяна, психолог, кандидат психологічних наук, волонтер проєкту «Підтримай дитину» розповідає про те, як говорити з дітьми про жахіття війни та відповідати на їх запитання з урахуванням віку та індивідуальних особливостей. Як батькам не втрачати контроль над своїми емоціями, відновлювати свої ресурси та як можна зберегти емоційний стан дитини в умовах воєнного стану.
Одного ранку діти прокинулися від звуків війни. Війна внесла зміни в усе життя дітей: розвиток, навчання, соціалізацію. І ці зміни вони відчувають щодня. Як би страшно це не звучало, але дітям доводиться адаптуватися до нових реалій життя, через військове вторгнення і тут, власне, ми не можемо їм не говорити правду чи умовчувати.
Психологи за те, щоб жодна тема не була табуйованою, а була проговорена, на доступному для дитини, рівні. Жорстокість і тиранію війни важко пояснити дітям. Але ми маємо підібрати правильні слова і місце аби як безпечніше для дитячої психіки пояснити, що ми живемо у світі, де може бути війна.
Батькам необхідно навчитися дуже делікатно, турботливо говорити про страшні речі та відповідати на дитячі запитання з врахуванням їх віку та індивідуальних особливостей.
Наразі не говорити про війну неможливо. Кожна дитина прокинулася в один день і стала дитиною війни. Хтось змушений був залишити свій будинок і бігти в безпечне місце зі своєю сім’єю, хтось взагалі втратив свій будинок від обстрілів, а хтось втратив найближчих і рідних людей.
Про що варто пам’ятати батькам у розмові з дітьми про війну?
Насамперед дізнайтеся, що діти вже знають про війну, в чому виникають сумніви та страхи, а потім спробуйте дати відповіді. Діти розуміють набагато більше, ніж нам здається. Сказати, що це, наприклад, не вибухи ракет, а грім – нечесно щодо них і не правильно. Краще поясніть, що означає повітряна тривога, і як слід діяти, якщо вона починається.
Як би важко і боляче не було, але батьки повинні розповідати дітям про війну. Краще це вони почують від людини, якій довіряють ніж від дітей, незнайомих дорослих. Нині кожна дитина потребує відповідей на запитання і розуміння того, що відбувається.
Маленьким дітям пояснювати все, що відбувається за допомогою казок, у яких йдеться не лише про війну, а й про безпеку. Такі історії можна вигадувати батькам, і головним героєм можна зробити улюбленого персонажа або домашню тварину, придумати сюжет, який нагадував би події навколо і що все вирішилося добре.
Відповідати лише на питання, які ставить дитина. Наприклад, дітям з 3,5-4 років важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує. Обов’язково, нагадуйте дитині, що ви поруч, до вас можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорюйте інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку (адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама).
Діти старшого дошкільного віку вже уважно слухають розмови дорослих, прислухаються до новин, і розуміють певною мірою, що відбувається. Тож у них може виникати більше запитань. На них треба обов’язково відповідати, і робити це спокійно. Ні в якому разі не лякати й не знецінювати почуття дитини.
Якщо дитині страшно, сказати їй: «Я розумію, тобі страшно (треба обов’язково назвати цю емоцію), ти в безпеці, я тебе люблю, все добре». І обійняти дитину. Якщо ж дитина сама не запитує про війну, тоді починати розмову не варто. Однак, переважно, діти помічають, що звичний режим життя порушено. І питання, пов’язані з цим, все одно виникають. Тому пам’ятаємо про головне правило: розмовляємо з дитиною спокійно, щоб передати цей спокій дитині.
З дітьми молодшого шкільного віку варто про все говорити спокійно, відверто та зрозуміло. Не приховуючи правди, не нагнітаючи ситуації та не говорячи про це по кілька разів на день. Особливо, якщо самі діти про це не запитують. Тобто достатньо один раз з дітьми поговорити про безпеку під час надзвичайних ситуацій і більше до того не повертатися, інакше всі житимуть у постійному стресі.
Але якщо діти вимагають інформації, їм щось незрозуміло чи просто цікаво, то важливо такі відповіді давати. Недомовок не повинно бути, адже невідомість також лякає. Не маючи від вас інформації, діти можуть дофантазувати чи знайти її десь в іншому місці.
Дуже важливо постійно повторювати дитині, що ви готові до всього, що ніколи не кинете свою дитину та обов’язково її захистите. Частіше обіймайте своїх дітей та нагадуйте, що ви тут, ви поруч.
Підлітки наразі можуть знаходити більше інформації в інтернеті про те, що відбувається, ніж дорослі. І ця інформація може бути для них травматичною. Адже є такі новини (зі сценами жорстокості, вбивств тощо), які дітям не бажано дивитися через ризик отримати травму. Тож попросіть дитину, щоб вона не дивилася новини, якщо відчуває страх. Під час розмови з підлітками намагайтеся знайти консенсус. При цьому важливо слухати та щиро намагатися зрозуміти дитину. Однак варто пам’ятати, що ви дорослий, а тому кінцеве рішення за вами.
Як подбати про емоційний стан дітей
Звучить жахливо, але ми та наші діти звикаємо жити в нових реаліях. Вже знаємо, що робити у випадку оголошення повітряної тривоги, в нас зібрана безпечна валізка, але ми продовжуємо жити в умовах постійного емоційного стресу, а особливо діти. Як подбати про емоційний стан дітей, розглянемо кілька варіантів.
Уникайте перегляду новин з дітьми та читання соціальних мереж, де більшість інформації про війну. А також намагайтеся в родині їх не обговорювати при дітях.
Говоріть з дитиною часто і чесно. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені та в що вірите самі. У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми.
Говоріть з дитиною про власні почуття та емоції. Ви вчите дитину тому, що проявляти різні емоції – це нормально. Ви можете бути злими, засмученими, чогось боятися.
Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, про свої переживання й почуття. Дозвольте дітям ставити питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
Повторюйте постійно дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня.
Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, телефоном, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).
Обіймайте дітей якомога частіше. Це правило актуальне в будь-який час і вік дитини. Але, звичайно, дитина може не хотіти в якийсь момент тактильного контакту. І це нормально, потрібно поважати бажання дочки або сина.
Візьміть за звичку придумувати ритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова або обійми, може бути читання або складання казок.
Вчіть дітей різним способам зняття напруги:
* крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності)
* рвати або зминати папір
* гра в «паперові» сніжки
* малювання олівцями та фарбами
* «боксувати» м’яку подушку
* «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик
* ігри з водою (воду можна переливати із місткості в місткість) та піском.
Пам’ятайте про здоровий сон дітей. Не порушуйте встановлений режим сну, навіть у вихідні. Час пробудження не має відрізнятися більше ніж на 1-1,5 години. За 2 години до сну обмежте контакт з екранами. Монітори мають інтенсивний синій колір, що через зоровий рецептор збуджує нервову систему. Не давайте дитині їжу або напої, що містять кофеїн, мінімум за 6 годин до сну. Запропонуйте дитині тихі ігри, наприклад, спільне малювання, замість активних і шумних розваг перед сном. Уникайте масивної вечері перед сном.
Дотримуйтеся правил в харчуванні. Якщо помічаєте, що ваша дитина занадто багато або занадто мало їсть, спробуйте розібратися і зрозуміти, в чім річ. Аби впоратися з порушенням в харчовій поведінці дитини, необхідно буде розв’язати проблему. Не варто годувати дітей насильно. Їжа має приносити задоволення. Не варто також змушувати доїдати все зі своєї тарілки. Не карайте дитину їжею! Не позбавляйте її їжі або не змушуйте щось їсти. Не можна карати дітей за те, що вони не хочуть їсти. Плануйте розпорядок харчування, щоб дитина встигала зголодніти. Пам’ятайте: перекуси теж здатні викликати почуття ситості.
Не привчайте дитину «заїдати й «запивати» неприємності. Будь-яке негативне почуття має знаходити вираження безпосередньо, а не ховатися разом з цукеркою в роті. Не робіть культу з їжі. Ставлення в родині до їжі повинно бути поважним, але без зведення її в культ. Не переводьте прояви своєї уваги й турботи тільки на їжу, замість спільного проведення часу і вираження любові, купуючи дитині смакоту.
Забираючи дитину з дитячого садка або школи, запитуйте її спочатку про те, що з нею відбувалося протягом дня, а потім вже про те, що вона їла. Дитина повинна відчувати, що вона кохана незалежно від того як, коли і скільки вона поїла, що вона важливіше, ніж їжа, ситуації й обставини з нею пов’язані.
Надати згубний вплив можуть висловлювання з приводу зовнішності дитини. Не варто обговорювати її худобу, повноту, або будь-які інші фізичні особливості. Будувати прогнози, якою вона виросте (товстою або худою), і пов’язувати це з тим, що її не полюблять, або будуть негативно до неї ставитися. Не надавайте особливого сенсу ідеальній зовнішності.
Батьки, будь ласка, не забувайте про власні потреби!
Підтримка, яку батьки надають дітям у такі важкі часи, має величезне значення! Але, батьки, будь ласка, не забувайте про власні потреби! Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил.
Одним із кращих методів, як подолати тривожний стан – це фізичні навантаження. Просто прогуляйтеся 15-30 хвилин пішки вулицями міста чи парком. Якщо немає можливості займатися спортом, перемкніть свою увагу на фільм або книгу.
Якщо, припустимо, вас охопила тривога у громадському транспорті й читати книгу не зручно, знайдіть будь-який предмет у сумці чи кишені. Це можуть бути ключі від помешкання, потримайте їх в руках, зверніть увагу на їх /його фактуру, колір тощо, опишіть їх подумки.
В пригоді стануть техніки дихання для зняття тривоги та напруги. Звернути увагу на дихання. Вдих через ніс протягом 2-3 секунд, затримуємо дихання на кілька секунд, потім повільно видихаємо ротом.
Відпустіть те, що ви не можете контролювати та зосередьтеся на вирішення завдань, які вам під силу
Якщо ситуацію змінити ви не можете, спробуйте змінити ставлення до неї. Усвідомте, що подолання проблем – велика частина нашого успіху. Переживайте з користю. Тобто розрізняйте: корисні це чи шкідливі переживання. Якщо вони корисні обдумайте план дій. Повноцінно висипайтесь та відпочивайте. Від постійного недосипу наша нервова система виснажується. Добре харчуйтеся. Раціон повинен бути збалансованим, збагаченим вітамінами.
Розробіть план турботи про себе з урахуванням власних мрій, бажань, цінностей та потреб.
Поради батькам, коли відчувають імпульс до зриву, а потрібно тримати себе в руках перед дитиною
Стежте за диханням. Зробивши глибокий вдих, порахуйте до десяти, видихніть. Така методика заспокоєння дійсно працює. Розслабившись, ви вже не станете рубати зопалу, а можете приймати конструктивні рішення.
Зберігайте баланс між суворістю і жорсткістю. Якщо вашою реакцією на істерику дитини буде крик – сварка затягнеться. Покажіть, що ви готові обговорити ситуацію і піти на компроміс, але тільки в спокійній атмосфері.
Привчіть себе оцінювати не дитину, а те, як вона себе веде. Якщо вона забруднила одяг, це зовсім не означає, що це було зроблено навмисно. Це всього лише її вчинок у певний момент. Щоб легше прийняти цю установку, почитайте корисні матеріали для батьків на телеграм каналі «Підтримай дитину».
Допомагайте дитині виражати емоції
Допомагайте дитині виражати емоції. Ідеальний варіант – домогтися того, щоб дитяча істерика перейшла в діалог з вами. Поговоріть з сином або донькою відверто. Нехай ваша дитина сама розповість, навіщо так чи інакше вчинила, чим саме керувалася, чого хотіла досягти в результаті. Можливо, її справді щось хвилює, але вона не знає, як розповісти вам про це.
Похвали багато не буває. Привчіть себе хвалити сина чи доньку не тільки за порядок у кімнаті або хорошу оцінку, але і за те, що він/вона зуміла без істерики донести до вас свою проблему. По-перше, це дозволить вам створити позитивне підкріплення хорошої поведінки. По-друге, таким чином ви зможете запобігти істериці на тему: «Мама і тато мене не помічають, а я вимагаю уваги».
Ставте себе на місце дітей. Згадайте себе в дитинстві. Хіба у вас не виникало бажання образитися і, голосно грюкнувши дверима, піти в іншу кімнату, коли батьки відмовлялися приділити вам уваги? Згадали? Тепер робіть висновки!
Дотримуйтеся режиму всією сім’єю. Вчасно лягайте спати та правильно харчуйтеся. Недосипання і сніданки на бігу позначаться на вашому психічному стані – ви станете дратівливими та нервовими.
Підтримуйте добрі стосунки з усіма членами сім’ї. Не сваріться з чоловіком/дружиною в присутності дітей, не скаржтеся на батьків або інших родичів. Намагайтеся зробити все можливе, аби дитинство вашого малюка проходило в атмосфері взаєморозуміння і любові. Адже саме ви формуєте ту модель поведінки, яку він підсвідомо візьме за основу, створюючи в дорослому віці власну сім’ю.
Про проєкт «Підтримай дитину»
Телеграм-канал «Підтримай дитину» ㅡ це проєкт з порадами для підтримки дітей і батьків, які зараз переживають війну. Над каналом працює команда з 5 постійних спеціалістів зі всієї України. Це психологи, педагоги різних спеціальностей і батьки. На каналі можна знайти відео з вправами та іграми, аудіоказки та різноманітні матеріали психологічного та ігрового напряму.
Головна мета проєкту ㅡ це підтримка дітей та батьків під час та після війни. Адже вона закінчиться, а діти, які розбудовуватимуть майбутню Україну, залишаться. І від того, наскільки ми зможемо вберегти їхнє ментальне та фізичне здоров’я, залежить майбутнє. Це те, над чим ми працюємо щодня.
