Після 24 лютого багато українських родин вимушено об’єдналися під одним дахом. Різні покоління однієї сім’ї, які раніше зустрічалися виключно на родинні свята, з початком війни часто вимушено живуть спільно в безпечному місці. Проте збори родини — це не завжди підтримка та безумовне розуміння, але й природний стрес. Ефект «рукавички» — це те, що переживають зараз тисячі українських родин.
Надя Перевізник, організаційна консультантка та психологиня пояснює, чому вияв злості з приводу близьких не означають, що ви погана людина, та розповідає, як спілкуватися з найріднішими, щоб зберегти стосунки.
— Ефект «рукавички» не новий. Донедавна, ми всі жили великими родинами в одному помешканні, бо не було економічної змоги всім мати своє житло. Ще в попередньому поколінні це було нормою, так само як і сварки. Зараз покоління однієї родини живуть окремо, бо більшість з нас має доступ до демократичної іпотеки або люди винаймають квартири, і те, що родичам знову довелося з’їхатися, викликає стрес. І це нормально, так само як сварки. Агресія є природною реакцією, але з нею можна і варто справлятися.
«Правила дому» як профілактика конфліктів
Важливо спільно вивести правила дому. Це може бути зонування для роботи за ноутбуком, розподіл обов’язків, фінансові питання, купівля засобів загального користування, гучність звуку телевізора. Найнагальніше може бути саме зонування, особливо в малих приміщеннях. Оскільки більшість з нас працюють дистанційно і всім потрібно розуміти, хто у якій кімнаті працює, у які години слід дотримуватися тиші, щоб можна було, наприклад, проводити зум-конференції. Особливо важливо пояснювати дітям, що батьки працюють, заробляють на життя, що в цей час до них дуже бажано не забігати, не турбувати, не вмикати гучно музику.
Про все треба домовитися, як тільки ви бачите розбіжність. Часто суперечки виникають з елементарних речей, як розуміння того, як виглядає чиста каструля. Для когось вона має бути чиста лише всередині, для когось – і всередині, і зовні. У нас у всіх є «прокляття знань», ми знаємо якою має бути чиста каструля. Про все це потрібно говорити і затверджувати. Це завжди йде через важкі бесіди і конфлікти, це нормально і це природний процес. Не думайте, що ви не дипломати і не вмієте домовлятися і що ви якісь не такі. Просто дійдіть до цього меморандуму і цих правил.
Екологічне спілкування, або як не зриватися через дрібниці
Що робити, коли атмосфера накаляється? Я дуже раджу всім методи екологічного, ненасильницького спілкування за Розенбергом. Це американський психолог, метод якого первинно використовували у соціальних службах, але зараз він вийшов у люди.
Головні принципи екологічного спілкування: слухайте, давайте зворотний зв’язок наскільки можете це зробити, ставте питання, просіть, синхронізуйте поняття. Останнє дуже важливо для розуміння, щоб не було «вавилонської вежі» – коли ми наче говоримо на різних мовах. Дуже важливо розділяти факти та ваші інтерпретації, емоції. А також говорити не докорами, претензіями, а так званими “я-висловлюваннями”.
Важливо виокремлювати раціональне від емоційного. Коли вам хочеться зірватися і сказати своїм близьким: «Ти мене не поважаєш, тому що купа брудного посуду стоїть від учора», потрібно зупинитися на 3 сек, видихнути й розібрати ситуацію. Раціональне, чи фактичне – це те, що посуд немитий від учора. Але чому ви так емоційно на це реагуєте? І відповідь може бути різною: ви так не домовлялися, ви втомлені, у вас щось болить, ви стривожені, у вас багато додаткової роботи. І коли ви для себе розділяєте раціональну та емоційну складові, то наступний крок за Розенбергом – проговорювати свої емоції та просити виправити ситуацію. “Любий, ти не миєш посуд за собою останнім часом. Мене це засмучує, складається враження, що не цінуєш мою роботу над приготуванням їжі. Чи не міг би ти помити посуд, як ми домовилися? Цей метод має незвичну дрібку наче спецій – прохання і пошук спільних рішень.
Не починайте з докорів «ти мене не любиш, не поважаєш», обговорюйте проблему, говоріть про свої почуття, просіть про допомогу, підказуйте, що для вас важливо, і розповідайте, чому саме.
Спілкування – основа здорових стосунків.
Так, цю звичку потрібно напрацьовувати роками, це не так просто, як видається. Але почніть розділяти факти та інтерпретації, це дуже допомагає у житті. Це важливий момент м’якого, ненасильницького спілкування з близькими у часи насильства. Я дуже раджу бути м’якими з близькими людьми. Взагалі українцям бути м’якими один до одного, а твердими – стосовно своїх переконань, свого шляху до перемоги.
Я це називаю принципом авокадо: бути м’якими ззовні й твердими всередині – мати кісточку зі своїх переконань та інтересів.
Емпатія та стоп-фрази
У нас часто емпатію плутають зі співчуттям. Емпатія – це не тільки співчуття, воно є її піковою, концентрованою формою. Якщо ви комусь не співчуваєте, то не спішіть себе соромити, що ви погана людина.
Що таке емпатія? З одного боку – це реакція організму на те, що відбувається з іншими людьми у твоєму оточенні. Як погане, так і хороше. Емпатія – це вираз вашого обличчя, коли друг виграв у лотерею 1 млн гривень. А з іншого боку – це також уміння, його можна розвинути, і він точно стосується вашого бекграунду, виховання. У емпатії є дуже класні синоніми: співпереживання, чуйність, резонанс, відгук, спів тональність.
Вона означає бути поряд з людиною в її проблемах і переживаннях, але означає переходити до фази активних дій, не давати непроханих порад, не розвʼязувати проблеми. Емпатія виражається в активному слуханні. Тут бажано в доступний спосіб показати, що ви людину чуєте: не перебивати своїми висновками, а порозпитувати, що і як, можна обійняти, чи потримати за руку. Якщо все ж таки хочеться допомогти, не варто вигадувати велосипед, а краще запитати людину ЯК. І тут вам відкриється “магія” – деколи людям просто достатньо, аби їх вислухали. Їх не треба рятувати! Так ви економите й свої ресурси!
Стоп-фрази, яких важливо уникати:
«Я тебе розумію» в реальності фактично неможливо, бо кожен має свій дійсно унікальний досвід
«Добре, що живий, іншим ще гірше» – це знецінення почуття людини, порівняння з іншими
«А якби мене послухав», «А чого одразу не виїхав» – оцінка вчинків людини
«Ой, бідненька», «Мені так жаль тебе» – так більше заганяємо людину в позицію жертви
Робити наголос потрібно на позитивних рисах, сильних сторонах людини, похвалити вчинки.
Отже, підсумовуючи, як жити в рукавичці. Важливо розуміти, що агресія й негативні почуття і стани на вимушене співжиття з іншими своїми членами родини є нормальним. Не соромити себе за це. А спробувати цю енергію конвертувати у розв’язання проблем через спілкування. З людьми складно, як кажуть – разом неможливо і без них ніяк. Тому маємо вчитися бути разом, бо наодинці рідко перемагають.
