У сучасному світі батьки не завжди задумуються про новітні методи та техніки спілкування з дитиною. Переважно думки про те, щоб забезпечити її побутовими речами, дати хорошу освіту, оберігати від поганого впливу різних компаній тощо. Спілкування з дитиною іноді відходить, у кращому випадку на задній план, або відсутнє взагалі. Натомість налагодження діалогу з дітьми залишається вкрай важливим у вихованні. В межах комплексної програми Mental Health Parimatch Foundation продовжує разом з психологами та волонтерами проєкту «Підтримай дитину» знаходити дієві методи та надавати рекомендації щодо взаємодії батьків і дітей.
Наталія Бовтрук, кандидат педагогічних наук, комунікаційний експерт, викладач психології лідерства (2019-2021), казкарка, поетеса, волонтер проєкту «Підтримай дитину» розповідає про власний досвід спілкування з дитиною під час війни, як їй вдалось побудувати довірливі стосунки у родині, а також ділиться власними методами заспокоєння під час стресових ситуацій.
Наталія виховує сина сама. Йому 7 років. Для нього вона приклад, опора й безпека. Повномасштабна війна в Україні внесла свої корективи у спілкуванні з дитиною.
«Ми стали ще ближчими, ще ріднішими. Син добре розуміє, що зараз відбувається в країні. “У тебе напевно чудовий син”, — інколи чую у свою адресу від знайомих людей. Як і для інших батьків, мій син для мене звичайно найкращий. І я роблю все, щоб давати йому і гарний приклад, і бути відвертою та говорити завжди коли потрібно йому або мені. Ми вільно ділимось думками, емоціями та відчуттями.
Не можу сказати, що комунікаційній майстерності, особисто я, навчилася з дитинства. На жаль, у моїй родині мені малій мало приділяли часу. Але я й не вимагала особливо ні уваги, ні розмов. Хоча зараз, мої батьки трохи шкодують, що тоді не розмовляли зі мною. Як говорить моя мама: “На жаль, ми багато чого тобі не дозволяли в дитинстві”.
Сьогодні, наш діалог із сином, це насамперед необхідна потреба, важлива складова нашого життя. Ми висловлюємо те що відчуваємо, і як розуміємо ту чи іншу ситуацію по-своєму. А потім обговорюємо та аналізуємо свої думки й слова.
Так, через слова та рідну мову і вибудовується наш діалог. Особисто я пам’ятаю із праць педагога Костянтина Ушинського, який вважав найкращим способом самопізнання особистості саме вивчення рідної мови. Тобто форма діалогу з дитиною проста: відверто вести бесіду, давати змогу висловлювати. Бесіда може переходити у певну дискусію, але обов’язково з обговоренням та обґрунтуванням того чи іншого рішення. Особисто я не підтримую розмову у тонах з підвищенням голосу, того ж навчаю сина. Головним вважаю в комунікаційній діяльності — це виваженість, спокій та плановість, якщо дозволяє ситуація.
Щодо плановості у теперішній ситуації, коли кожен із нас живе зі сповіщеннями тривоги, прольотами ворожих ракет і безпілотників у небі, а також відключеннями електроенергії, можна сказати, що це важко, або взагалі неможливо. Але можливо. Все можливо.
Звичайно, планування з першого дня повномасштабного вторгнення ми не мали. Але на третій день уже виважено роздумували та майже спокійно розпочинали планувати наступні кроки.
“Якщо буде сповіщення тривоги, то…”, так розпочиналися наші розмови з сином. “Буду слухати вчительку та уважно виконувати усі застереження”, — відповідав він, на випадок, коли у школі. На випадок відключення світла у нас заряджена лампа для дому, ліхтарик і павербанк у рюкзаку. Ми обговорюємо всі можливі сценарії та дії.
Наприклад, у тривожних ситуаціях обовʼязково потрібно слідкувати за диханням. Для концентрації та зняття стресу потрібно вдихати через ніс і видихати через рот. Оце, правильне дихання, як кажуть експерти, збільшує кровотік, допомагає розслабити м’язи дихальних шляхів, полегшує дихання та підвищує рівень кисню в крові. Щоб зрозуміти, чи дійсно ви почали дихати правильно, можна покласти одну руку на груди, а іншу на живіт і дихати максимально глибоко так, щоб під час вдиху живіт надувався, а грудна клітка не рухалась. Спочатку, а особливо у певній тривозі, може здатися, що взагалі нічого не виходить, але після декількох разів, обов’язково все вийде.
Також, щоб почати дихати разом із дитиною, можна пограти в спеціальну гру. Для цього спільно спробуйте уявити, що ви надуваєте повітряну кульку. Той, хто більше надуває таких «кульок», той і перемагає.
Під час перебування в укритті, або коли вимкнули світло, можна пограти у гру із тінями. Адже за допомогою рук та світла від ліхтарика чи свічки можна показати та разом роздивитися картинки. Можна навіть придумати власну казку та розіграти її в діях.
Чудово грати також у слова, міста. Уявно складати щось в одну коробку чи банку. Головне уява та бажання.
Крім нерухливих занять можна спільно перейти в рухливі ігри. Найпростішими вправами є звичайно стрибки, можна задавати спортивні завдання. Наприклад, чи зможеш присісти 20 разів за 20 секунд. Якщо ви перебуваєте в укритті можна кроками поміряти те місце, а потім математично, якщо це можливо, вирахувати площину.
Для гарного настрою, коли ви вдома й немає електрики, добре також підійде влаштувати міні дискотеку. Рухатися під музику завжди розігріває м’язи та створює гарний настрій і враження.
Як і психологічною та й ігровою технікою може стати створення спільних фото та селфі, а потім їх розглядання. Можна навіть потім вибрати одну найкращу — видрукувати, додати до альбому, або рамку та обов’язково разом підписати.
Який формат, ігри, способи підтримки емоційного стану з дитиною, а особливо в сучасних умовах, ви б не обирали головним має залишатися чесність, а головне, довіра одне одному».
Більше дізнатись про ігри для дітей можна на телеграм каналі «Підтримай дитину».
Тримаймося! Усе буде Україна!
Про проєкт «Підтримай дитину»
Телеграм-канал «Підтримай дитину» — це проєкт з порадами для підтримки дітей і батьків, які зараз переживають війну. Над каналом працює команда з 5 постійних спеціалістів зі всієї України. Це психологи, педагоги різних спеціальностей і батьки. На каналі можна знайти відео з вправами та іграми, аудіоказки та різноманітні матеріали психологічного та ігрового напряму.
Головна мета проєкту — це підтримка дітей та батьків під час та після війни. Адже вона закінчиться, а діти, які розбудовуватимуть майбутню Україну, залишаться. І від того, наскільки ми зможемо вберегти їхнє ментальне та фізичне здоров’я, залежить майбутнє. Це те, над чим ми працюємо щодня.
